| Оповідання |
[Лис. 2, 200611:30 pm] |
| [ | Мелодія |
| | Тиша навколо | ] |
| [ | Настрій |
| |  содержательное | ] |
ПТАХ І ЖІНКА
Жив-був птах. Птах із сильними крилами, з блискаючим різнобарвним оперенням. Істота, що створена для вільного польоту в піднебессі, що народжена, щоб радувати очі тих, хто стежить за нею в польоті.
Одного разу жінка побачила його і покохала. Серце її билося, очі блищали від хвилювання, коли з відкритим у здивуванні ротом, дивилася вона, як летить цей птах. І той покликав її летіти з нею разом – і відправилися вони по синьому небу в повному ладі один з одним. Жінка захоплювалася птахом, шанувала й славила його.
Але якось раз прийшло їй у голову – та адже птах цей напевно колись захоче полетіти в далекі далечіні, до невідомих гір. І жінка злякалася – злякалася, що з іншим птахом ніколи не зможе випробувати нічого подібного. І позаздрила – позаздрила дару польоту.
І ще злякалася самітності.
І подумала: «Розставлю-бо я сильця. Наступного разу птах прилетить – а полетіти не зможе».
А птах, що теж кохав цю жінку, наступного дня прилетів, потрапив у сильця, а потім був посаджений у клітку.
Цілими днями жінка любувалася птахом, показувала предмет своєї пристрасті подругам, а ті казали: «Тепер у тебе є все». Але дивні справи стали коїтися в душі цієї жінки: птаха вона роздобула, приманювати його і приручати більше не було нестатку і помалу вгасав інтерес до нього. Птах же, що позбавився можливості літати – а в цьому і тільки в цьому полягав сенс його буття, - збляк і втратив свій блиск, став виродливим, і жінка взагалі перестала звертати на нього увагу: тільки стежила, щоб корму було вдосталь та щоб клітка чистилася.
І в один прекрасний день птах узяв та й помер. Жінка дуже засмутилася, тільки про нього й думала і згадувала його вдень і вночі, але тільки не те, як той томився в клітці, а як побачила його вперш, його вільний політ під хмарами.
А зазирни вона собі в душу – зрозуміла б, що зачарувалася не красою його, а волею та потужністю його розправлених крил.
Позбавившись птаха, позбавилося її життя й сенсу. І постукалася до неї в двері смерть. «Ти навіщо прийшла?» - спитала її жінка.
«Затим, щоб ти знову змогла літати зі своїм птахом по небу, - відповіла смерть. – Якби дозволила йому залишати тебе і незмінно повертатися, ти б кохала його і захоплювалася би ним ще дужче. А ось тепер, щоб тобі знову побачити його – без мене справа ніяк не обійдеться». |
|
|
